Наші автори

Ангел Гранчаров

Засновник та керівник болгарського Центру розвитку особистості “HUMANUS”, в якому група філософів, психологів та соціологів проводять дослідження з гуманітарних питань, а також реалізують низку ініціатив, пов'язаних з модернізацією системи освіти, зміною та оновленням підходів до викладання. Головний редактор філософського журналу “ИДЕИ. Философско списание”, заснованого ним та групою ентузіастів Центру у 2009 році. З 2014 року зорганізував також видання часопису “HUMANUS” – сучасного освітнього журналу для сприяння духовного та особистісного розвитку молоді. Сфера наукових інтересів автора: філософія, філософська психологія та журналістика, а також сподвижництво у сфері особистісного та громадянського розвитку освіти. Основна тема наукових розробок – це зміна болгарської освіти, демократизація відносин у цій життєво важливій сфері життя. Творчий доробок автора включає багато статей і книг. Зокрема його авторству належать такі книги і підручники, як: “Психология: животът на душата” (паперові видання: 1997; видання - 1999, 2002, 2011 та 2014); “Изкуството да се живее (етика на достойнството)”, 1998; “Тайнството на живота (въведение в практическата философия)”, 1999; “Универсумът на свободата (източниците на достоинството, успеха и богатството)”, 2001; “Изкуството на мисълта (класическа логика)”, 2001; “Преследване на времето (изкуството на свободата)”, 2002; “Лаборатория по философия (Книга за опитващите се да разбират)”, 2003; “Еротика и свобода (практическа психология на пола, секса и любовта)”, 2007; “Болгарската душа и съдба (идеи към нашата философия на живота, историята и съвременността)”, 2007; “Страстите и бесовете български (кратка психологическа истори на съвременна България)”, 2008; “Изворите на живота (Вечното в класическата и модерната философия)”, 2009; “Идеи за една нова философия и стратегия на образоваието в България”, 2011; “Истинският университет (Що е академичност доколко тя вирее у нас?)”, 2012; “Учението за човека и формите на духа”, 2012; “Ние не сме тухли в стената (Есета за освобождаващото образоваие)”, 2012, “Усещане за свобода (кратка история на моята младост)”, 2013; “Изкуството да си учител”, 2014; “Помагало по вяра”, 2015; “Раждането на личността. Как юношата става мъж?”, 2018. З 2014 року веде щотижневу програму на пловдивському державному телебаченні “На Агорі з філософом Ангелом Гранчаровим”, а з 2018 року веде філософську консультаційну телевізійну програму “Мистецтво жити”. Номінант болгарського національного рейтингу “ІННОВАТОРИ В ОСВІТІ” 2017 року.

 Анатолій Аблов, кандидат філософських наук, доцент кафедри соціальної роботи факультету психології та cоціальної роботи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Викладач і дослідник проблем трансформації сучасного українського суспільства. Автор праць "Влада і політика" (1998), "Загальна соціологія" (2019), статтей "Деякі політико-ідеологічні проблеми трансформації українського суспільства в сучасних умовах" (2011), "Деякі проблеми теорії та практики трансформації сучасного українського суспільства" (2018), тез на науково-практичних конференціях "Соціальне і культурне в системі суспільства" (2020), "Право і культура в процесі трансформації українського суспільства" (2020) тощо.

Віктор Андрущенко, доктор філософських наук, професор, дійсний член (академік) АПН України, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, ректор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Редактор, автор та співавтор відомих наукових праць таких як “Сучасна соціальна філософія” (1996), “Історія соціальної філософії” (2000), “Культура. Ідеологія. Особистість” (2002), “Науково-освітній потенціал нації” (2002), “Соціальна робота” (2003); “Інтелектуальний потенціал нації: погляд у ХХІ століття” (2003), “Беловежье. Украина 1991-1995. Леонид Кравчук” (1996), “Роздуми про освіту” (2004, 2008), “Вступ до філософії. Великі філософи” (2004), “Соціальна філософія: історія, теорія, методологія” (2006), “Організоване суспільство” (2006), “Українська культура у європейському контексті” (2007), “Основи сучасної філософії освіти” (2009), “Ціннісний дискурс в освіті в епоху глобалізації та інформаційної революції” (2009), “Філософія. Природа, проблематика, класичні розділи” (2009), “Конституціалізація освітнього простору Європи: аксіологічний вимір” (2014) тощо.

Мірена Атанасова, доцент, доктор філософії Софійського університету cвятого Климента Охридського. Викладач болгарської мови і загального мовознавства, зокрема, таких лекційних курсів як “Крос-культурна психолінгвістика”, “Розуміння як когнітивний процес”, “Антропологічна лінгвістика”, “Когнітивна антропологія”. Спеціалізується на дослідженні культурної спадщини Росії, Німеччині, Іспанії, Індії і Греції. Сфера наукових інтересів: просодія та інтерпретація внутрішньої форми мови. Працювала викладачем в Індії і Греції. Автор трьох монографії, зокрема: “Антропологічний підход до мови” (2004 р), “Про речення та слова. Вікіпедія” (2019) та численних статей і підручників.

Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету "Україна”, Голова Всеукраїнської асоціації політичних наук. Редактор, автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “Політична культура сучасної молоді” (1996), “The Mass Media of Post-Communist Ukraine” (1997), “Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика” (2000), “Політологія для політика і громадянина” (2003), “Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз” (2005), “Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика” (2006), “Інформаційно-комунікаційна демократія” (2015), “Національна безпека в умовах інформаційних та гібридних війн” (2019), “Стратегічні комунікації в міжнародних відносинах” (2019) тощо.

Петру Бежан, професор, завідувач кафедри філософії факультету філософських та соціально-політичних наук Яського університету імені А. Й. Кузи (Румунія), віце-президент ASPLF (Асоціації філософських товариств з французької мови), головний редактор часопису "Герменея – журнал з герменевтики, теорії мистецтва та мистецтвознавства", голова Академічного фонду “Axis”, член AICA (Міжнародної асоціації мистецтвознавства). Сфера наукових інтересів: естетика, філософія мистецтва, мистецтвознавство, художня антропологія, герменевтика, візуальна семіотика. Автор відомих наукових праць таких як “Istoria semnului în patristică şi scolastică” (1999), “Critica filosofiei pure” (2000), “Hermeneutica prejudecăţilor” (2004), “Amurgul frumosului” (2012), “Lumea artei. Tîrcoale critico-hermeneutice” (2012), “Spectrele criticii” (2014), “Estetica în cotidian. Itinerariu frivol” (2014), “El ocaso de lo bello” (trad. spaniolă) (2015) тощо.

Андрій Безуглий, аспірант кафедри філософії Національного Педагогічного Університету ім. М. П. Драгоманова. Коло дослідницьких інтересів: історія філософії, філософія мистецтва (фотографія, кінематограф), теорія кіно, онтологія. Автор наступних робіт, таких як: “Просвічуюче буття у кіно: структура режисера” (2017), “Роль кінематографічної реальності у сфері буття людини” (2018), “Простір смислів у документальному кінематографі” (2018), “Гіперреальна модель кінематографа. Мрії кінематографа “Мімезичного трансу” про віртуальну реальність” (2019), “Розробка філософської проблематики у кінематографі. Досвід Д. Гріффіта, С. Ейзенштейна” (2019) тощо.

 

Юрій Борейко, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Автор наукових праць, таких як “Конфесійна ідентичність інституційних виявів сучасного українського православ’я” (2012), “Православна релігійність в українських реаліях постмодерну” (2013), “Сучасні міфології масової свідомості в повсякденному бутті українського суспільства” (2013), “Буденна православна свідомість у просторі релігійної повсякденності: сучасний український контекст” (2014), “Рецепція традиційних міфологем у буденній релігійній свідомості” (2015),“Повсякденність українського православного вірянина” (2016), “Конфесійна ідентичність православних українців в умовах сучасних викликів” (2016), “Повсякденний вимір православного братського руху в Україні” (2018) тощо.

Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Автор наукових праць, таких як “Два образи віри: Кант і К’єркегор” (2003), “Сотеріологічний смисл та антропологічна спрямованість етикотеології Іммануїла Канта” (2004), “Етика й естетика: навчально-методичний посібник” (2005), “Етико-антропологічні й когнітивні виміри філософського осягнення релігії” (2011), “Етичний і сотеріологічний елементи у релігійному та атеїстичному екзистенціалізмі” (2012), “Соціальна справедливість й етична відповідальність релігійних спільнот та лідерів: український вимір” (2014), “Axiological dominance of Buddhist humanistic ideas in terms of searching strategies of interreligious tolerance” (2015), “Етичні цінності в релігіях : гуманістична синергія ідей” (2016) тощо.

Катаріна Марія Вадікова, доктор філософії, викладач, науковий співробітник (фахівець в галузі моральної філософії, етики, біоетики, соціальної етики) кафедри етики та моральної філософії філософського факультету Трнавського університету, Словаччина. Основні публікації: “Problems of Conscience in the Context of Dialogical Personalism” (2011), “Personal Axiology – Ethical Values in Praxis” (2013), “Education for Seniors from Perspective of Personalistic Ethics” (2013), “Sociability as a Virtue in Multicultural Public Life. Personal Arethology and Axiology in Practice” (2014), “Ethics as one of Assisting Professions” (2018), “Dialogical Person and Situation. Guardinian Educative Ethics and Situationism” (2019) тощо.

 

Ірина Васильєва, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії, біоетики та історії медицини Київського національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Автор та співавтор численних наукових праць, зокрема таких як “Людина в релігійному вимірі” (2009), “Значення міждисциплінарного підходу для сучасного релігієзнавства” (2010), “Проблема становлення людини: філософсько-релігієзнавчий аспект” (2011), “Проблеми розвитку філософії та науки в контексті виникнення біоетики” (2012), “Теоретичні проблеми сучасної етики” (2013), “Релігія та освіта в контексті духовного становлення сучасної людини” (2014), “Духовні виміри сучасної вищої освіти” (2015), “Честь. Милосердя. Слава (До 175-річного ювілею Національного медичного університету імені О.О.Богомольця)” (2017), “Філософія релігії та медицини свт. Луки (В. Ф. Войно-Ясенецького)” (2018), “Філософія та загальна філософія медицини” (2019) тощо.

Олена Величко, кандидат філософських наук, доцент кафедри україністики Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Автор наукових праць, таких як: “Витік “текстуальності” з контексту образотворення, або про що повідала М. Гайдеггеру Сікстинська Мадонна” (2001), “Богословие образа св. Иоанна Дамаскина” (2004), “Із історії київського релігійно-філософського товариства (1908-1919) на сторінках газети “Христианская мысль”" (2005), “Софиология образа в философско-богословском наследии С. Н. Булгакова” (2005), “До питання про формування культурної ідентичності українця на тлі особливостей етнокультурного розвитку сучасного українського суспільства” (2011), “Смысл творчества в ретроспективе эсхатологической метафизики Н. Бердяєва” (2012), “Вчення про особистість в христоцентричній антропології В. М. Лоського” (2014), “Толока як паттерн української ідентичності і не тільки” (2016), “Сутність образу та функція уяви у вченні про святі ікони або зображення пр. Іоанна Дамаскіна” (2018) тощо.

 Анатолій Верменко, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії, біоетики та історії медицини НМУ ім. О.О. Богомольця. Автор та співавтор наступних наукових праць: “Світоглядно-мотиваційні виміри сучасної соціально-екологічної кризи” (2013), “Філософія та загальна філософія медицини: навчальний посібник” (2019), “Етика відповідальності перед майбутніми поколіннями: світоглядні та мотиваційні виміри” (2020), “Виклики сучасної освіти: світоглядні виміри та проблеми” (2020), “Тлумачення мови у філософії логічного позитивізму та лінгвістичного аналізу” (2019), “Проблеми формування інформаційної культури особистості: світоглядно-філософський вимір” (2012) тощо.

 

Олена Вячеславова, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, біоетики та історії медицини Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Автор та співавтор численних наукових праць, зокрема таких як "Поетика міфу в сучасному образотворчому мистецтві України: міфопоетика етнонаціонального буття" (2007), ““Сучасна образотворча міфопоетика як герменевтичний феномен” (2009), “Українська культура у вимірах постмодерну” (2011), “Проблема образотворчого тропосу в християнському філософсько-естетичному дискурсі” (2013), “Эстетика тропоса в изобразительном искусстве: исторические пролегомены” (2014), “Semiology of art by Y. Mukarjovsky: to the question of methodology of research of figurative transformations in the visual arts” (2015), ““Відкрита" форма в мистецтві: феноменологічний, комунікативний, текстологічний аспекти” (2016), “Феноменологія образотворчої мови в естетиці Моріса Мерло-Понті” (2017), “Діакритична концепція значення М. Мерло-Понті” (2018) тощо.

Міхал Гановський, магістр, аспірант кафедри етики та моральної філософії на факультеті філософії та мистецтв Трнавського університету (Словаччина). Сфера наукових інтересів: аретологія, аксіологія, біоетика та моральна філософія. Автор наукових праць, таких як “Ethical View of the Relations between the State and the Church in Slovakia in the Context of Separation“ (2019), “Socrates as a Moral Pattern in finding the Truth in the 21st Century” (2018), “The Drama of Religious Freedom in Slovakia during the 20th Century” (2019), “Socrates and his Morality in the Light of Contemporary Plurality” (2019), “An Invitation from the Postmodern Era to Personal Responsibility” (2019), “Human Nature as an Inclination to Freedom in Jean-Jacques Rousseau’s Philosophy” (2019), “Ethical and Christian View on Human Nature in Bioethics of Transhumanism” (2020) тощо.

Тетяна Глушко, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Автор наукових праць, таких як “Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти” (2008), “Духовна економіка: утопія чи альтернатива фінансизму?” (2012), “Social consciousness between traditional religions and “religion of money”” (2012), “Кризис культурного капитала “финансовой цивилизации”: и перспективы его преодоления” (2014), “Економічна теорія нації: соціально-філософський контекст” (2015), “Філософсько-економічна освіта та розвиток соціального капіталу нації” (2016), “Криза як соціальний феномен: українська перспектива” (2017), “Функції гуманітарної освіти в умовах четвертої промислової революції” (2018), “Економічний націоналізм: ідеологія соціокультурного прогресу” (2019), “Філософські засади випереджальної економічної освіти” (2019) тощо.

Катерина Гололобова, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, біоетики та історії медицини, завідувач відділу аспірантури та докторантури Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Автор таких наукових праць як ““Філософія серця” в українській культурній традиції” (2006), “Філософія зороастризму: історія та сучасність” (2010), “Іслам та зороастризм” (2015), “Давні арії та мораль в зороастризмі” (2015), “Арабо-перська філософія та вплив зороастризму” (2016), “Філософія Близького та Середнього Сходу VII – XIV ст.ст. Глосарій” (2017), “Зерван: поняття часу та його вплив на релігію та філософію” (2017), “Al-Biruni – Copernicus of the Middle East: from history to modern science” (2018), “Час як фундаментальна категорія: від міфології до квантової фізики” (2018), “Sufi poetry: the pearl of the philosophy of the Middle East” (2019), “Аль-Кінді: у витоків філософської думки на Середньому Сході” (2019) тощо.

Катерина Гончаренко, кандидат філософських наук, викладач кафедри філософії факультету філософії та суспільствознавства Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова; методист НЦ МАН. Коло наукових інтересів: історія філософії, філософія Постмодерну, філософія мистецтва (фотографія, кіно), візуальні студії. Авторка наукових праць, таких як “Безглуздя, абсурд, нон-сенс в “теорії смислу” Жиля Дельоза” (2012), “Les non-dupes errant. (J. Lacan – G. Deleuze)” (2012), “Паноптикон “модерна” в спектре современной философской мысли” (2013), “Історико-філософський методологічний проект Жиля Дельоза в сучасному європейському дискурсі” (2014), “Тело” как предмет исследования философии contemporary. Тело и телесность: опыт терминологического различения” (2015), “Детериторизоване тіло Левіафана як гарант “la machine despotique” держави (Т. Гоббс)” (2015), “Фотографія відразливих візуальних об’єктів як бренд: деформованість пластичної репрезентації” (2017), “Відраза та порожнеча в концептосфері кінотексту” (2018), “Музеєфікований простір як “місце безпам’ятства”: від меморіалу “Аустерліц” до палаючого Нотр-Даму” (2019) тощо.

Річард Горбань, доктор філософських наук, професор кафедри богослов’я Івано-Франківської академії Івана Золотоустого, Україна. Автор наукових праць, таких як “Есхатологічна перспектива історії в інтерпретації Миколи Бердяєва” (2014), “Ознаки української етнопсихології екзистенціалізму Миколи Бердяєва та його релігійно-філософської концепції серця як духовного центру особистості” (2014), “Реалістичний універсальний персоналізм Чеслава Станіслава Бартніка” (2016), “Кордоцентричні й екзистенціально-персоналістичні інтенції філософсько-релігійної думки в Україні” (2017), “Люблинская школа в польском персонализме” (2017), “Koncepcja osoby wspólnotowej według Czesława Stanisława Bartnika oraz jej łączność z koncepcją komunii osobowej Karola Wojtyły” (2017), “Problematiques of American Personalism” (2018), “Interpretacja fenomenu pracy przez personalistów francuskich w kontekście kryzysu cywilizacyjnego” (2018) тощо.

Ірина Горохолінська, кандидат філософських наук, асистент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Автор близько 100 наукових та навчально-методичних праць, зокрема статей: "Ціннісні орієнтири особи в умовах глобалізації: питання поваги до "Іншого" в контексті євроінтеграції" (2014), "Релігійність та європейські цінності: етика й релігія доби секуляризації та глобалізації (за творами Ч. Тейлора)" (2014), "Концепция "Всеобщей Церкви" И. Канта как схема толерантизации межконфессиональных отношений: служение Богу как уважение к другому" (2015), "Ціннісні виклики сучасності: роздуми про морально належне і релігійну віру" (2016), "Пути религии в современной культуре: аксиологический выбор как экзистенциональный акт" (2016), "Реформація як рушійна сила секуляризації культури в Європі" (2017), "Постсекулярні пошуки Бога: художні алюзії теодицеї (за твором Вільяма Пола Янга "Хижа")" (2017), "Теология в секулярной системе образования: методологические координаты трансформаций" (2017), "Трансформація еклезіально-ціннісної свідомості сучасних християнських спільнот: діалектика секуляризації і фундаменталізації" (2018), "Діалог етичних дискурсів у контексті ціннісних тенденцій постсекулярності" (2018), "Современная культура: ценностная идентичность человека в условиях постсекулярности" (2018), "Синергія ірраціонального та раціонального в сучасній європейській релігійності" (2019), "Секулярне/постсекулярне в контексті облаштування релігійної освіти в Європі" (2019) тощо.

 Марія  Дебич, доцент, старший науковий співробітник, доктор педагогічних наук, головний науковий співробітник Відділу забезпечення якості вищої освіти Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук. Сферою наукових інтересів є: інтернаціоналізація вищої освіти, забезпечення якості вищої освіти, міжкультурна комунікація. Автор статей "Інтернаціоналізація вищої освіти та оцінювання якості: європейський досвід" (2020), "Стимули для інтернаціоналізації та підвищення якості вищої освіти Франції" (2020), "Інтернаціоналізація вищої освіти України: національна політика" (2021), "Інтернаціоналізація вищої освіти, науки та виробництва як стимул для підготовки професіоналів високої якості" (2021), монографії "Теоретичні основи інтернаціоналізації вищої освіти: міжнародний досвід" (2019), підручника "Інтернаціоналізація університету як інструмент для розвитку лідерського потенціалу університету" (2017, у співавторстві) тощо.

Сергій Думенко (Блаженніший митрополит Київський і всієї України Епіфаній – Предстоятель Православної Церкви України), доктор богословських наук, професор, екс-ректор Київської православної богословської академії. Автор, співавтор, редактор та перекладч наукових та навчально-методичних праць, таких як “Формування церковно-канонічних збірників в Донікейський період та їх характеристика” (2003), “Афон і Україна – духовна єдність” (2007), “Історія Української Православної Церкви, 1686-2000: навчальний посібник для студентів богословських учбових закладів” (2010), “Мужі апостольські” (2010), “Апостольські постанови” (2011), “На шляху до спасіння: [проповіді, слова, послання, промови, доповіді, інтерв’ю]” (2012), “До історії Переяславської єпархії” (2014), “Архієпископ Арсеній (Берло) – засновник Переяславського колегіуму. До ювілею Переяславського колегіуму (1734 – 2014)” (2016), “Постать священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси, в історії Української Православної Церкви” (2017), “Право на автокефалію Української Православної Церкви” (2018) тощо.

Ганна Ємельяненко, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук ДВНЗ “Донбаський державний педагогічний університет”. Автор наукових праць: "Філософія екзистенціалізму як відображення криз самоіндентифікації людської істоти" (2010), "Екзистенціально-антропологічний аналіз світоглядних принципів С. Кіркегора" (2011), "Теологія Дж. Маккуоррі в сучасному світі" (2012), "Проблема подолання морального занепаду в працях засновників екзистенціальної теології" (2012), "Цінності та постекзистенціалістське мислення" (2012), "Теоретичні проблеми сучасної етики" (2012), "Проблемы исследования экзистенциальной антропологи и экзистенциальной теологи" (2013), "Дж. Маккуорі і П. Тілліх в контексті об’єднання класичного екзистенціалізму та теології" (2013), "Экзистенциально-феноменологическая и экзистенциально-герменевтическая методология в практике исследования современного религиозного сознания" (2013), "За феномените на "екзистенциалната теология" и "постекзистенциалисткото мислене"” (2013), "On the phenomenon of "existential theology" and "post-existentialist thinking" (2013), "М. Хайдегер: теологията като позитивна наука" (2014), ""Existentiele" by S. Kierkegaard in the development of theological and psychological concepts" (2015), "Provasanost theologie filosofie v uceni P. Tillicha" (2015), "Специфіка інтерпретації пізнавального процесу в систематичній теології П. Тілліха" (2018) тощо.

 Ірина Єршова-Бабенко, доктор філософських наук, професор, професор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, академік МАІ (Міжнародна Академія інформації) ООН, керівник Одеського відділення Українського синергетичного товариства, автор і розробник наукового напряму "Психосинергетика", засновник і організатор щорічних Міжнародних науково-практичних конференцій "Пригожинські читання" (з 2003 р.), організатор і керівник практичної школи "Дослідник", консультаційного центру "Альфалогія", проекту нелінійного мислення та корекційного методу "Створююча сила". Автор понад 300 наукових праць, серед яких "Методологія дослідження психіки як синергетичного об’єкту" (1992), "Психосинергетичні стратегії людської діяльності" (2005), "Психосинергетика: курс лекцій для студентів психологічного факультету" (2007), "Концептуальні моделі психосинергетики" (2014), "Психосинергетика" (2015), "Теоретичний підхід до вивчення особистісних цінностей у обдарованої особистості. Діагностична К-методика 10×10" (2018), "Макромодель "лідер-суспільство-природа" і механізми поведінки середовищ/систем різного класу в аспекті принципу "ціле в цілому"" (2019), "Психосинергетика: методологічний статус, теорія і практика" (2020) тощо.

Віталій Жадько, доктор філософських наук, професор. Автор понад двадцяти наукових, науково-методичних та навчально-методичних монографій. Серед них “Соціально-духовні виміри світоглядної свідомості” (1997), “Світоглядні основи морально-етичної свідомості” (1997), “Філософсько-правові аспекти Конституції України. Навч. Посібник” (2001), “Філософія права. Конспект лекцій” (2002), “Соціальна філософія. Конспект лекцій” (2002), “Філософія як процес мовомислення” (2002), “Політологія: навч.-наук. посібник (зі словником)” (2010), “Проблеми сучасної філософії та методології наукового пізнання. Навч. посібник” (2010), “Філософія як теорія самоорганізації людського буття” (2012), “Мова як соціально-духовне явище” (2014), “Історія філософії. Навч.-мет. посібник” (2014), “Тарас Шевченко – поет, філософ, мудрець” (2014), “Мова як чинник формування світоглядно-ментальної мотивації діяльності людини (Порівняльний аналіз змісту іменників в українській та російській мовах)” (2015), “Феномен жіночої святості у християнстві: філософський та релігійний аспекти” (2017), “Розуміння філософії через діалог з видатними мислителями” (2018), “Філософія історії: становлення колективних суб’єктів розвитку суспільства” (2018), “Філософія як гуманістичний світогляд” (2019), “Філософія та педагогіка як медицина людської душі. Хрестоматія та науково-аналітичні коментарі” (2019), “Філософія як афористична мудрість” (2021) та ін.

Олександр Завалій, здобувач відділу філософії та історії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди, Україна. Коло наукових інтересів: дослідження релігійних культів енеолітичного періоду Центральної Європи. Автор наукових праць, таких як: “Природні культи території Дніпрово-Дунайського водного басейну в світлі сучасних досліджень” (2016), “Ген аграрно-хліборобської цивілізації території сучасної України як маркер релігійних вірувань” (2018), “Природні архетипи чоловічої й жіночої сутності в українській національній ментальності” (2018), “”Храмові комплекси” в релігійному житті трипільської спільноти” (2020) тощо. З 2017 р., заступник голови Духовного Об’єднання "Релігія Природи".

Валерій Загороднюк, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу філософської антропології Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України. Автор та співавтор численних наукових праць, зокрема таких як: “Мета наукового пізнання: Соціально-культурні та логіко-гносеологічні аспекти” (1984), “Methodical analysis of historical and philosophical knowledge” (1984), “Целеполагание в практике, культуре, познании” (1991), “Світоглядні орієнтири мисленнєвої культури” (1993), “Філософія науки” (1998), “Проблема свободи у контексті контроверзи: неоконсерватизм – соціал-демократія” (2005), “Антропологія пізнання: позитивні та негативні аспекти” (2010), “Антропологічний поворот і антиперсоналістські тенденції у сучасній філософії” (2010), “Філософія мови: модерн versus постмодерн” (2014) тощо.

Ірина Заїнчківська, старший викладач кафедри соціології та соціальних комунікацій Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Автор близько 30 наукових та навчально-методичних праць, серед них: “До питання визначення поняття “етнолінгвістичний простір України”” (2010), “Релігія та освіта в Україні: можливості взаємодії” (2013), “Феномен двоєвір’я у творчій спадщині І. Огієнка” (2018), “Феномен релігійної культури у творчій спадщині І. Огієнка” (2018), “Внутрішня дипломатія як один із чинників державотворення у творчій спадщині І. Огієнка” (2018), “Місце творчої спадщини І. Огієнка в українській філософській думці” (2019), “Вчення І. Огієнка про роль церкви у процесах українського етно- та націєтворення” (2019), “Теоретичні передумови та особливості процесу тематизації модерної української ідентичності” (2019), “Мова як чинник формування культурної єдності східних слов’ян крізь призму інтелектуальної спадщини І. Огієнка” (2019), “Концептуальні та методологічні підвалини дослідження інтелектуального спадку І. Огієнка в площині історії української національної філософії” (2019) тощо.

Ігор Карівець, доктор філософських наук, завідувач кафедри філософії Національного університету “Львівська політехніка”. Автор наукових праць, таких як “Повсякденність: феноменологічний аналіз” (2007), “Повсякдення: важка спадщина модерну” (2008), “Is the Phenomenon of Non-Intentional “Self-Other” relation Possible?” (2010), “Повсякдення: між трансценденталізмом і дивовижністю” (2012), “Філософські особливості екологічної свідомості” (2012), “Contemplation, Miracle and Novelty: Towards the Foundations of Religious Experience” (2013), “Фундаментальна онтологія Мартіна Гайдеґґера: справжність і повсякденні практики” (2014), “Філософія і філософська освіта” (2014), “Метафілософія Григорія Сковороди” (2016), “Суть філософії, або чому ненавидять філософію” (2017) тощо.

Тамара Кірик, останні 25 років займається викладацькою та науково-дослідницькою роботою, керує кафедрою української та латинської мов недержавного Київського медичного університету. Сфера наукових та професійних інтересів – сучасні парадигми вищої медичної освіти (гуманізм → неогуманізм → ноогуманізм), науково-літературне редагування, видавнича справа, організація конференцій, формування особистості студента – майбутнього лікаря ХХІ століття. Кандидат педагогічних наук, доцент, веде докторське дослідження в галузі розвитку ноонаук та ноотехнологій. Має понад 80 наукових публікацій різного рівня. Наприклад: “Філософія освіти про гуманізм, неогуманізм, ноогуманізм у вищій школі України-XXI” (2017), “Філософія нового явища XXI століття – поширення ноогуманістичних ідей” (2017), “Вища освіта-XXI: трансгуманізм та інші загрози на ноогуманістичному шляху” (2018), “Змагання гуманістичних парадигм у процесі реформ вищої освіти в Україні” (2019), “Медична освіта в Україні в контексті цінностей сталого розвитку” (2020), “Освіта сучасної України в контексті сталого розвитку та ноотехнологій” (2021), “Про конкуренцію світоглядів у системі освіти України” (2021) тощо.

Анатолій Колодний, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, заступник директора, завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України, президент Української асоціації релігієзнавців. Автор понад 1500 наукових статей, брошур, книг та посібників. Зокрема, він є автором, співавтором та редактором таких відомих праць: “Релігія в духовному житті українського народу” (1994), “Релігієзнавчий словник” (1996), “Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан” (1996) ), “Український Східний обряд” (1997), “Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції” (1999), “Історія релігії в Україні” (1999), “Академічне релігієзнавство” (2000), “Релігія і Церква в демократичній Україні” (2000), “Релігієзнавство” (2003), “Релігія і церква років незалежності України” (2003), “Основи релігієзнавства. Курс лекцій" (2005), "Україна в її релігійних виявах" (2005),"Україна релігійна". У 2-х томах: “Стан релігійного життя України” та “Прогнози релігійного життя України” (2008), “Релігійне сьогодення України” (2009), “Церква Ісуса Христа святих останніх днів: Церква мормонів у світі та в Україні” (2010), “Християнство на порозі Третього тисячоліття” (2010), “Практикум із толерантизації міжконфесійних відносин” (2011), “Сучасні релігійні процеси в світі та Україні” (2012), “Історіософія релігії” (2013), “Майдан як осереддя Української громадянської релігії” (2015), “Релігія в її сутності і структурі” (2016), “Конфесійний фактор в умовах глобалізації” (2017) тощо.

Костянтин Корсак, професор, кандидат фізико-математичних наук і доктор філософських наук, керівник лабораторії “Формування особистості студентів-медиків” Київського медичного університету. Стаття “Корсак Костянтин Віталійович” (Korsak Konstantin Vitalievich) у Вікіпедії містить опис наукового шляху, десятків з багатьох сотень різноманітних публікацій і перелік головних відкриттів (ноотехнологій, ноонаук та ін.). Акме-стаття – “Ноофутурологія ХХІ століття: умови порятунку популяції Homo Sapiens Sapienses” (2004, www.relga.ru), акме-монографія – “Освіта, суспільство, людина в ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз" (2004). Успішний викладач і автор оригінальних пояснень багатьох явищ: формування і поширення індоєвропейських мов на основі “хмари тегів”, болгарського нестинарства (танців на березових жаринах) і т. д.

Юрій Корсак, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України. Досліджує проблеми захисту від інформаційних війн, подолання масової депресії і негативної есхатології, перетворення “сталого розвитку” в рух до ноосимбіозу людей і біосфери та побудови ноосфери. Головні публікації: “Аналіз перспектив синкретизму та інтеграцій у формуванні духовності громадян суспільства знань” (2007), “Уявлення про духовність людини у наносуспільстві і вища освіта” (2010), “Запит на появу наукової есхатології і створення ноофілософії” (2013), “Перспективи ноофілософії у вихованні молоді” (2013), “Ноофілософія і позитивна есхатологія” (2014), “Нооглосарій і корисність заміни словосполучення "сталий розвиток" на термін "ноорозвиток"” (2015), “Сучасні науки про вплив на громадян війни-ХХІ” (2015), “Причини вразливості молоді в сучасній консцієнтальній війні” (2017), “Про ноонауки як основу ноофілософії та нооесхатології” (2018), “Минуле, сьогодення і майбутнє в уявленнях про прийняття рішень людиною” (2019). Співавтор К. Корсака в публікаціях з футурології, ноонаук і ноотехнологій.

Мілена Коршунова, студентка Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, медичного факультету №2. Авторка наступних наукових праць: “Проблема абортів: релігійний та медичний аспекти” (2021), “Виклики сучасності: проблема клонування людини” (2022), “Релігійні, правові та етичні аспекти трансплантації органів: до специфіки проблеми” (2023), “Недоказовість та радянщина в навчальному процесі медичних закладів вищої освіти очима студентів” (2024).

 

 

Максим Коцюба, кандидат філософських наук, викладач кафедри філософії, біоетики та історії медицини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Викладач і перекладач в Українському центрі психоаналізу. Сфера філософських інтересів: феноменологічна філософія, етика, психологія, психоаналіз. Автор наукових статей "Досвід етичного як допредикативний досвід" (2017), "Феноменологічна філософія: від “досвіду Іншого” до “досвіду етичного”" (2017), "Моделювання політичного й феноменологічна методологія" (2018), "Про шляхи дослідження прихованого західного дискурсу в радянській філософії" (2019), тез на науково-практичних конференціях "Щодо можливості феноменологічних описів щастя" (2023), "Антропологія перформансу чи антропологія виконання? (Лабораторія наукового перекладу)" (2024), "Чи потрібна біоетиці теорія моралі?" (2024) та ін.

 

Наталія Кривда, доктор філософських наук, професор кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 100 наукових та та навчально-методичних праць, серед яких: "Українська діаспора: досвід культуротворення" (2008), "Українська ідентичність як світоглядний конструкт" (2017), "Ікона як один із чинників формування української етнічної ідентичності" (2017), "Культурна ідентичність як основа колективної єдності" (2018), "Конструювання української ідентичності: виклики комеморації" (2018), "Колективна пам’ять як чинник формування групової ідентичності" (2019), "Світоглядно-ідеологічні пріоритети сучасного суспільства: український та євроатлантичний контекст" (2019) та ін.

Мілан Луптак, доктор філософії, доцент кафедри політології Економічного університету, Прага, Чехія. Автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “Politické systémy demokratických zemí Evropy: Francouzská republika, Spojené království Velké Británie a Severního Irska” (2008), “Politické ideologie a teorie: od starověku po rok 1848” (2011), “Mezinárodní migrace: pohledy a nadhledy” (2013), “ Socioekonomický a demografický kontext česko-ukrajinské migrace” (2015), “Faktory ovlivňující volbu cílové země uprchlíků” (2016), ““Pull“ faktory v současné migrační vlně do zemí EU” (2016), “Současná ekonomická krize a vznik nového feudalismu: Několik poznámek v rozporu s kánony mainstreamu” (2016) тощо.

Марина Луптакова, доктор філософії, Гуситський теологічний факультет Карлового університету в Празі (Чеська Републіка). Автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “The nature and origin of evil according to the Eastern Christian Church” (2009), ““Athonite Time of Troubles” and the begining of the onomatodoxy disputes, or the reflection on the new publiations on still topical subject” (2010), “"Athoská smuta" a počátky imjaslavských sporů aneb zamyšlení nad novými publikacemi na stále aktuální téma” (2011), “Výuka humanitních předmětů a nástup společnosti sítí” (2014), “Theology of beuty and beauty of theology or Icon as a means for transformation of the relationship between man and art” (2014), “Problematika agrese, násilí a hostility v současné odborné literatuře: nástin základních východisek” (2015), “Hesychasmus představuje naději křesťanů pro budoucnost” (2017) тощо.

Кінья Масугата, професор, виконавчий віце-президент Форт-Райт Інституту Американського кампусу університету Мікогава для жінок, почесний професор Університету освіти в м. Осака, президент товариства К’єркеґора Японії, редактор “Kierkegaard and Language” та “Kierkegaard: a Trial of New Interpretation” та перекладач “Kierkegaard’s Dømmer Selv!” [“Judge for Yourselves!”] японською мовою. Був президентом Японської асоціації філософсько-етичних досліджень у медицині (2000 – 2002). Автор відомих наукових праць, таких як “Kierkegaard and the Meiji Era” (1997), “Love in Japan and Kierkegaard” (1998), “Religion and Ethics-The Problem of Language by Kierkegaard's Existence” (1998), “Reading Kierkegaard’s Works by the Concept ‘Seduction’” (2004), “A Short History of Kierkegaard's Reception in Japan” (2008), “Kanzo Uchimura, a Japanese Kierkegaard” (2014) тощо.

Богдан Матюшко, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Наукові інтереси: історія української філософії, середньовічна філософія, теорія пізнання та філософія науки, філософська проблематика природознавства, православна філософська традиція, ісихазм як Богопізнання. Автор наукових праць, таких як “Епістемологічна концепція Івана Франка” (2014), “Дмитро Чижевський про сцієнтизм в українській філософській думці другої половини ХІХ – початку ХХ століття” (2015), “Емпіріокритицизм як філософська основа мовознавства Володимира Лесевича” (2016), “Михайло Драгоманов: позитивістська деконструкція ідейної спадщини Тараса Шевченка” (2017), “Є. В. де Роберті про походження та специфіку сенсуалізму” (2018), “Суперечка про філософські засади психології Костянтина Кавеліна: спроба нового осмислення” (2019) тощо.

Тібор Махрік, доктор філософії, доцент кафедри загальної та прикладної етики Університет Костянтина Філософа в Нітрі (Словаччина)ю. Автор наукових праць, таких як “Ethical Bridges: Interdisciplinary Insights into Ethical Challenges of Contemporary Philosophy, Theology and Technology” (2011), “The death of Philosophy in Kierkegaard and Hawking” (2015), “Kierkegaard’s existential ellipse of truth” (2015), “Kierkegaardian pointers to metaethics” (2017), “Kierkegaard’s Metaethical Fragments” (2017), “The golden rule of morality – An ethical paradox” (2018), “Truth as the key metaethical category in Kierkegaard” (2018), “The End Justifies the Means – Ethical Analysis” (2018), “Metaetika – Komparatívna analýza súčasných trendov” (2018) тощо.

Наталія Мозгова (1957-2023), доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, заслужений працівник освіти України (2011). Автор близько 250 наукових та навчально-методичних праць, зокрема монографій: “Петро Ліницький: життєвий шлях і духовна спадщина” (1997), “Київська духовна академія: філософський спадок” (2004), “Логіко-гносеологічна проблематика в київській духовно-академічній філософії ХІХ – початку ХХ ст.” (2006), “Про релігійних філософів Росії й України: персонологічний нарис” (у співавторстві) (2010) та статей: “До питання про витоки освіти у часи Київської Русі” (2012), “Метафізика духовної впливовості Київської духовної академії” (на прикладі сім’ї М. Булгакова) (2013), “Асиметрія логічного доведення та спростування: історико-філософський екскурс у минуле” (2014), “Православна “містика” у вітчизняній духовно-академічній філософії ХІХ ст.” (2015), “Про світоглядні витоки сучасної вітчизняної філософії” (2015), “Перший професор філософії в Київській духовній академії ХІХ століття” (2016), “Місце філософії в системі освіти: вітчизняний досвід ХІХ ст.” (2017), “До питання про гносеологічні засади формальної логіки (М. Троїцький і П. Ліницький)” (2018), “Рішельєвські перехрестя філософії космізму” (2019) тощо.

Валентина Мойсеєнко, доктор медичних наук, професор, академік Національної Академії Наук Вищої освіти України, професорка кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Автор та співавтор понад 200 наукових праць, зокрема таких статей як: “Військові капелани в ЗСУ: місія та виклики” (2023), “Збереження культурної спадщини під час війни: міжнародне право та конкретні справи” (2022), “Душпастирська служба: досвід армій світу та України” (2022), “Душпастирство в історії українського війська” (2022), “Здоров’я і праця людини в контексті підходів філософії, релігії та медицини” (2021), “Киянин О. Пимен – талановитий церковний композитор, іконописець, будівельник православних храмів” (2020), “Лікар-благодійник – Варнава Добронравов” (2019), “Історія благодійництва засновниці Свято-Покровського жіночого монастиря великої княгині Олександри Петрівни Романової” (2018), “Скит Пречистої – загублена святиня милосердя та благодійності” (2018), “Християнські осередки допомоги нужденним” (2018), “Благодійний фонд Пелагеї Терещенко для допомоги важкохворим пацієнтам” (2017), “Відлуння милосердя та блогодійництва Свято-Покровського жіночого монастиря” (2016), “Історія благодійництва на території України великої княгині Олександри Петрівни Романової” (2015); монографії “Милосердя та благодійність на теренах України: науково-практичне видання” (2020) тощо.

Мітко Момов, доцент, доктор філософії, викладач кафедри філософських наук Великотирновського університету імені Св. Кирилла та Св. Мефодія, Велико Тирново, Болгарія. Викладач наступних курсів: “Соціальна філософія”, “Візуальна антропологія”, “Східна філософі”’, “Філософська та прикладна етика”. Спеціалізується на дослідженні культурної спадщини Данії, Індії, Росії, Польщі. Сфера наукових інтересів: антропологія, історія філософії, етика. Автор трьох монографій, зокрема "Ціннісна ініціація" (1998), "Медіа: міф і влада" (2020) та численних статей, опублікованих в Болгарії, Росії, Україні, Індії. Учасник низки міждисциплінарних проектів.

Тетяна Мурга, викладач кафедри філософії, біоетики та історії медицини Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Сфера наукових інтересів: історія філософії, філософія постмодерну тощо. Працює над дисертаційним дослідженням “Співвідношення лібералізму та демократичних інституцій в соціально-філософськійдоктрині Ф. Гаєка”. Автор наукових праць, таких як "Економічна свобода в лібералізмі Ф. Гаєка" (2017), "Поняття свободи у філософії австрійського неолібералізму" (2018), “Моделі свободи в лібералізмі Ф. Гаєка” (2019) тощо.

 

Олександр Науменко, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії Медичних Наук України, перший проректор з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Доповідач і співавтор статті “Війна, медицина і віра як шляхи зміцнення української ідентичності” на VI міжнародній науково-практичній конференції “Філософія релігії та медицини в постсекулярну добу”, присв. пам’яті свт Луки (В.Ф. Войно-Ясенецького). Автор та співавтор понад 150 наукових праць:

https://scholar.google.com.ua/citations?hl=uk&user=MmJhausAAAAJ

 

Ольга Недавня, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С.Сковороди НАН України. Сфера наукових інтересів: суспільно значуща діяльність християнських Церков в Україні, функціонуванні в ній католицьких конфесій, проблематика релігійно-церковного й духовно-культурного розвитку українців у їх культурно-цивілізаційному оточенні, кореляції конфесійних симпатій та духовно-культурних і суспільно-політичних орієнтацій українців. Авторка майже 400 наукових досліджень, від індивідуальних монографій і статей у закордонних наукометричних виданнях до статей-довідок Великої української енциклопедії, Української релігієзнавчої енциклопедії і Філософського енциклопедичного словника до статей в українських наукових журналах, а також – релігієзнавчо-просвітницьких публікацій на популярних сайтах і у блогосфері. Серед останніх наукових праць: "Responses of Christian Churches in Ukraine and other Eastern European Countries to the COVID-19 Pandemic" (2022), “Питання війни та захисту Батьківщини в катехизмах сучасної Української Греко-Католицької Церкви” (2023), “Діджиталізація Церков як чинник їх трансформацій у сучасному світі динамічних георелігійних процесів” (2023), “Трансформації в Українській Греко-Католицькій Церкві у добу сучасних георелігійних процесів та культурно-цивілізаційних зрушень (за період війни 2014-2022 рр.)” (2023), “The phenomenon of sacral “places of power” in increasing stress resistance and cheerfulness in the conditions of war: Ukrainian modern experience” (2023), “Modern Accents of Theological Reflection of Representatives of the Ukrainian Greek Catholic Church Regarding the War and Its Challenges” (2023), “Memes and photo collages of Ukrainian heroes with religious and mythological themes as a national information weapon in the war against the Russian aggressor” (2023), “The issue of war in the basics of the social concept of the Russian Orthodox Church and in the Compendium of the social doctrine of the Catholic Church: a comparative analysis” (2024) тощо.

Емануель Орбан, доктор філософії, державний радник статистичного управління Словацької Республіки у Братиславі (Словаччина), доктор наук у сфері засобів масової комунікації та реклами в Коледжі бізнесу та управління готелями в Брно (Богемія). Автор наукових праць: “The Axiological Dimension of Television Family Series Pravdivé príbehy Featuring Katka Brychtova” (2016), “Cultural and Religious Aspects  of Tourism” (2018), “The Value Dimension of the Novel Mastičkár” (2017), “Ethical Aspects of Service in Tourist Industry” (2018), “Media and Commercialization of Religious Specifics of Tourism in the Village Topoľčianky” (2018), “Freedom of Expression – Crisis of Values (Some Selected Instances of Violation of Freedom of Expression on Slovak Soil in Totalitarian Era With Implications for the Present)” (2019), “The Influence of Social Networks on the Value System of a Human Individual” (2020) тощо.

Кароль Орбан, доцент факультету драматичного мистецтва Академії мистецтв в Банській Бистриці (Словаччина). Автор наукових праць: "Сучасна важливість християнських ЗМІ у Словаччині" (2017), "Християнські ЗМІ у Словаччині та їх розвиток до 2000 року" (2004), "Аспекти вартості в аудіовізуальних ЗМІ" (2011), "Захист прав особистості в ЗМІ" (2011), "Словацька радіопередача 1989-2004" (2016), "Особливості акторської майстерності" (2007), "Розвиток християнських ЗМІ в Словаччині після 1989" (2000), "Етичні аспекти в публічних аудіовізуальних засобах масової інформації" (2008), "Музика та звукові ефекти у мистецькому комюніке" (2008), "Контакт зі ЗМІ. Теоретичні та семантичні аспекти радіогри" (2012) тощо.

Єва Орбанова, доктор філософії, доцент факультету філософії та мистецтв Трнавського університету, Словаччина. Автор та співавтор наукових праць: “A vallási szinkretizmus” (2001), “The Value Orientation of a Person in the Context of a Totalitarian Regime” (2009), “Náboženský synkretizmus v hnutí New Age” (2010), “Value as a Communication and Integrative Phenomena in Human Rights” (2011), “Axiological Pluralism of Postmodern Lifestyles” (2011), “Terminológia filozofickej axiológie” (2013), “The Symbolical Power of the Media Sphere” (2013), “Ethical dimensions of digital age” (2014), “Concept Modifications in the Family Politics in Slovakia” (2016), “Duchowe korzenie aikido” (2016), “Mixing Sport and Religions in the Media” (2017), “Náboženstvo a etika. (Kult a hodnota)” (2018), “Arteterapeuticko-axiologická inklúzia osôb mentálne iných” (2018) тощо.

Павло Павленко, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, член правління Української асоціації релігієзнавців (УАР), заступник головного редактора бюлетеня УАР “Українське релігієзнавство”. Автор і співавтор понад 200 наукових праць, зокрема індивідуальних монографій “Платон і християнство” (2001), “Ісус Христос — постать історії” (2002), “Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції” (2009), колективних монографій — “Академічне релігієзнавство. Підручник” (2000; 2008); “Християнство доби постмодерну” (2005), “Історія релігії в Україні”: у 10-ти т. / Т. 8: “Нові релігії України” (2010); “Вопросы религии и религиоведения. Вып. VI: Антология отечественного религиоведения: Религиоведение Украины. Часть 2: Религиоведение Украины конца ХХ — начала ХХІ в.” (2010), “Релігія в контексті духовного життя” (2012), “Релігія в контексті суспільної свідомості” (2015), “Релігія в її складових і процесах їх осучаснення” (2018), “Україна поліконфесійна” (2021) тощо.

Мартіна Павлікова, доктор філософії, проректор з міжнародних відносин Університету Костянтина Філософа в Нітрі, Словаччина. Автор та співавтор наукових праць, таких як “Láska a utrpenie v interpretácii Kierkegaarda a Unamuna” (2012), “The reception of Kierkegaard's work in Slovakia” (2013), “Despair and alienation of modern man in society” (2015), “The concept of anxiety and its reflection in auden’s work ‘the age of anxiety’” (2016), “Kierkegaard’s reflection in Don Delillo’s novel “Falling Man”” (2016), “From formal ethics to existential ethics” (2016), “Consciousness of Anxiety in Literary Work of Don DeLillo” (2017), “Kierkegaard's understanding of man and society” (2018), “Boj za človekov jaz in pristnost: Kierkegaardova kritika javnosti, uveljavljenega reda, medijev in lažnega krščanstvae” (2019) тощо.

 

Любомир Пана, доктор філософії, доцент теорії політики, почесний ректор Вищої школи європейських та регіональних студій, Чеське Будейовіце, Чехія. Автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “Člověk ve stínu svého konce” (2007), “Metodologie a metody výzkumu” (2007), “Political systems in European countries: the French Republic, the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland” (2007), “The legacy of the Prague Spring for the present and the future” (2008), “Komunikace a myšlení” (2008), “Systémové aspekty veřejné správy” (2011), “Udržitelný rozvoj a funkce moderního evropského státu” (2012), “Globální souvislosti, problémy a výchova” (2012), “Integrovaná Evropa současnosti a budoucnosti – reflexe třiceti let od podpisu Schengenské úmluvy” (2015), “Cesta k nápravě člověka a světa: (Komenského teologická politika)” (2016), “Migrační krize a vztahy většinového obyvatelstva a menšin v současné Evropě” (2016) тощо.

Алесіян Пацев, викладач буддійської філософії в Пловдивському університеті "Паїсій Хілендарський" та засновник "Центру буддистських досліджень" (Пловдив, Софія, Болгарія). Автор монографій “Будисткото философско мислене. Епистемологически форми на мисленето” (2009), “Будисткото учение за анатмана (не-душата)” (2012), “Релативното пространство в живописа на Атанас Пацев” (2018) та численних наукових статей.

 

Оксана Петінова, доктор філософських наук, порфесор кафедри філософії, соціології та менеджменту соціокультурної діяльності Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Автор наукових праць, таких як “Ментальність як соціокультурний феномен в контексті соціально-філософського аналізу” (2004), “Філософське осмислення корупції” (2012), “Філософське осмислення неолібералізму: чиказька та австрійська школи” (2013), “Теорія моделей М. Вартофського: типологія та екзистенціальні орієнтації (в рамках методології дослідження нової економічної людини)” (2014), “Економічна людина у соціально-філософському дискурсі” (2017), “Сучасні альтернативні модифікації homo economicus: неоавстрійська школа та інституціоналізм” (2018), “Alternative modifications of homo economicus: modern context” (2019), “New Homo economicus: contemporary” (2019) тощо.

Емануель Пецка (1932-2019), доктор філософії, професор соціології, почесний ректор Вищої школи європейських та регіональних студій, Чеське Будейовіце, Чехія. Автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “Každodennost konce 60. let: Tři regionální sondy. Výzkumná zpráva” (1992), “Teorie elity: Určeno pro stud. všech fakult VŠE Praha” (1994), “Sociologické teorie elity” (1994), “Pobyt sovětských vojsk na území Československa 1968-1991” (1995), “Politická kultura v ČR” (2000), “Politická kultura – tradice a současnost” (2002), “Charles Wright Mills (1916-1962): enfant terrible americké sociologie” (2006), “Sociologie politiky” (2010), “Masarykův realismus a formování české politické kultury” (2017) тощо.

Галина Поперечна, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та суспільних наук Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Україна. Сфера наукових інтересів: історія філософії, логіка, філософська антропологія. Автор та співавтор близько 90 наукових і навчально-методичних праць, таких як: “Етноантропологія як один із напрямів вчення П. Авсенєва про людину” (2011), “Філософія: навчально-методичний посібник” (2011), “Предмет філософії в філософії Й. Міхневича” (2012), “Философско-православный синтетизм Василия Карпова” (2013),  “Добродетель как одна из основоположных категорий нравственной философии протоиерея И. Скворцова” (2013), “История человеческого разума С. С. Гогоцкого” (2015), “Логіка: навчально-методичний посібник” (2016), “Христианско-гуманистическая педагогика Памфила Юркевича” (2018) тощо.

Володимир Попов, доктор філософських наук, професор кафедри теорії, історії держави і права та філософії права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця). Автор близько 130 наукових та навчальних праць, у тому числі монографій: "Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан" (2005), "Антична ідентологія та патристична екзегеза тотожності" (2011), "Соціальна ідентичність: теоретичні засади та історичні метаморфози" (2018), "Weltanschauung: 12 нарисів з історії концепту “світогляд”" (2019), навчальних посібників "Релігієзнавство" (2007), "Логика" (2008), "Социология религии" (2008), "Філософія" (2017), "Патрологія" (2018), а також багаточисельних статей, з яких найбільш важливими є: "Етно-конфесійний розподіл праці та український господарський менталітет" (1998), "Поняття “менталітет” в пострадянському суспільстві" (1999), "Динаміка релігійного життя Донеччини на межі тисячоліть" (2003), "Концепт релігійної ідентичності" (2004), "Західна етнологія і ґенеза української національної ідентичності" (2006), "Акосмічний бунт античного гнозису та проблеми сучасної західної ідентичності" (2010), "Керигма та догма у християнстві перших сторіч" (2011), "Этимологическая герменевтика: традиции и интерпретации" (2012), "Концепт “турботa” в західній філософії" (2013), "Realitas vs Wirklichkeit: ґенеза двох концептів західної метафізики" (2014), "Πραγμα-res-Ding: категорія “річ” у європейській метафізиці" (2014), "Від єресі до догми: передісторія категорії “світогляд”" (2015), "Народження концепту “Weltanschauung”" (2016), "Pojęcie “Światopogląd” w dyskursie Ukraińskim" (2017), "Weltkriegsphilosophie і філософська антропологія Макса Шелера" (2018), "Religious dimensions of modern Ukrainian worldview" (2019), "The concept "Sinn des Lebens" in philosophy and psychology" (2020) та "Επιστημη – science – wissenschaft: до проблеми культурно-філософської визначеності поняття “наука”" (2021) тощо.

Мирослав Попович (1930-2018), доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018), Редактор, автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “О философском анализе языка науки” (1966), “Логіка і наукове пізнання” (1971), “Философские вопросы семантики” (1975), “Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте” (1979), “Григорій Сковорода” (1984), “Мировоззрение древних славян” (1985), “Микола Гоголь” (1989), “Україна і Європа: праві і ліві” (1996), “Раціональність і виміри людського буття” (1997), “Нарис історії культури України” (1998), “Універсальний словник-енциклопедія” (1999), “Червоне століття” (2005), “Бути людиною” (2011), “Філософія свободи” (2018) тощо.

Марина Препотенська, доктор філософських філософських наук, професор кафедри філософії Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”. Автор наукових і навчально-методичних праць, таких як “Гендерна комунікація. Феномен буденності” (2007), “Філософія риторики. Екзистенційні та метаантропологічні аспекти. Навчальний посібник” (2011), “Мегаполіс як особливий тип буття міста. Екзистенціальний аспект” (2012), “Комфорт як екзистенціал буття-у-місті” (2013), “Постмодерністський дискурс мегаполісу” (2014), “Projekt of Smart city: existentinal reasons” (2014), “Homo urbanus: феномен людини мегаполісу” (2014), “Позаінституційний діалог в урбопросторі: kafe-filo” (2015), “Урбосинергетика. Социальные и экзистенциальные флуктуации” (2017), “Urban Studies: Universal Interdiscipline Strategies” (2018), “Transgression of the Megapolis in the Context of Anthropocosmism” (2018) тощо.

Світлана Пустовіт, доктор філософських наук, професор кафедри фундаментальних дисциплін та інформатики, Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика. Автор 250 наукових робіт, серед яких 15 монографій. Вона є спеціалістом з токсикології, філософської антропології, філософії та етики науки та медицини, біоетики; президентом Всеукраїнської громадської організації “Українська асоціація з біоетики”; членом Комітету з питань біоетики при Президії НАНУ; членом Наукової ради Національного наукового центру з медико-біотехнічних проблем НАНУ; членом Наукової ради Міжнародного товариства з біоетики (SIBI, Іспанія).

 

Костянтин Райда, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історії зарубіжної філософії Інстиутут філософії ім. Г. С. Сковороди Національної академії наук України. Автор відомих наукових праць, таких як "Екзистенціалізм в сучасній американській літературі" (1986), "О специфике "неоэкзистенциализма" как способа неклассического философствования" (1986), "Превращенные формы социальной рациональности" (1987), "Проблема рациональности в экзистенциальной социологии Дж. Дугласа" (1988), "Специфика постэкзистенциального истолкования взаимоотношений личности и общества" (1988), "Екзистенційна парадигма розуміння історико-філософського процесу" (1988), ""Экзистенциальный марксизм": парадоксы и противоречия" (1988), "Egzystencjalizm we wspolczesnej filozofiї czlowieka" (1991), "Перспективы постмодерна и экзистенциализм" (1992), "Екзистенціальна теологія Дж. Макуорі як феномен постекзистенціалістського мислення" (1997), "Екзистенціальна теологія США в контексті сучасної модернізації релігії" (1997), "Гуманізм, екзистенціалізм та постекзистенціалістське мислення" (1998), "Екзистенціальна політологія та екзистенціальний марксизм: проблеми реінтерпретації філософії класичного екзистенціалізму" (1998), "Про методику і методологічні особливості аналізу історії філософії в парадигмі екзистенціального розуміння" (1998), "Постекзистенціалістське мислення і проблема трансформації форми існування філософії класичного екзистенціалізму" (1998), "Щодо специфіки гайдеггерівського тлумачення феномена екзистенціального" (1998), "Про інтерпретацію та визначення смислу філософії С. Кіркегора" (1999), "Від трансцендентальної феноменології Е. Гуссерля до екзистенціальної феноменології М. Натансона: проблеми формування нової методологічної парадигми" (1999) тощо.

Катерина Сабадаш, аспірант кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Дослідник-початківець з питань метафізики свідомості, онтології та гносеології. Першу свою статтю присвятила дослідженню теорії пізнання Платона: “Від становлення до буття. Благо як початок та границя пізнання. Досвід Платона” (2020). Наразі працює над вивченням трансцендентальної природи свідомості.

 

 

Прп. Сергій Санніков, доктор філософських наук, старший науковий співробітник Центру дослідження релігії філософского факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова; професор Одеської богословської семінарії; баптистський богослов, пастор, капелан. Один із засновників євангельської теологічної освіти в незалежній Україні. Викладач Християнського університету у Фресно (США) в межах програми “Fulbright Scholar-in-Residence” (2005). Автор численних публікацій, зокрема таких як “Історія та практика біблійного коментування у слов’янському контексті” (2016), “Writing Slavic Bible Commentary: History and Approach” (2017), “Сакраментальный поворот в баптистском богословии XX ст.” (2017), “Menno Simons’ and Martin Luther’s Interpretative Approaches in the Protestant Hermeneutical Horizon” (2018), “Феномен водного хрещення у контексті сучасної баптистської сакраментології” (2018), “Trinity and Worship: Trinitarian view of worship from Slavic Baptists prospective” (2018) тощо. Автор книг: “Двадцать веков христианства” (2002); “Популярна історія християнства. Двадцять століть у дорозі” (2012); “История христианства для детей” (2016), “Менно Симонс и анабаптисты” (2012), “Славянский Библейский комментарий” (2016), “Знаки присутності. Хрещення в контексті баптистської сакраментології” (2019) тощо.

Оноре Севакпо, доктор філософії, кафедра релігієзнавства, факультет мистецтв, Ібаданський університет (Ібадан, Нігерія).  Автор наукових творів, таких як “A Biblical Examination of Πρεσβύτερος and Ἐπίσκoπoς in the Epistle to Titus and their Relevance to Church Administration in Africa” (2013), “Ethnic, Linguistic and Religious Diversity” (2014), "Seduction of Leadership Success: A Reconsideration of King David and Bathsheba Seductive Practice" (2014), “A Comparative Analysis of Pre-Conversion of Paul in Acts 8-9 and Boko Haram Insurgence in Nigeria: Implications for National Unity” (2015), "An African’s perspective on leadership in the Book of Titus" (2015), “A Chosen Instrument of God: Acts 9:15 in Light of Paul’s Pastoral ministry” (2017), “Johannine Ποιμαίνων (Shepherding): John 10:11 in light of an Exegetical Discourse” (2017), “Prophet Hosea in Matthew’s Gospel: Prophecy Fulfilment in Matthean Redaction” (2018), “Jesus’ Fulfilment of the Law in Matthew 5:17: A Panacea for Breaking the Law in Africa” (2018), “Christianity in West Africa” (2019), “Mission in the New Testament, with Emphasis on Mark’s Gospel” (2020), “An African Christian Cultural Perspective of the Symbolic Value of Water in the Fourth Gospel” (2022) etc.

Світлана Сторожук, доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії Національного університету біоресурсів і природокористування України. Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: "Етнічний принцип як основа громадянської політики" (2016), "Культурна ідентичність як основа колективної єдності" (2018), "Роль колективної пам’яті в процесі формування національної єдності: український вимір" (2018), "Рецепція премодерних форм суспільної взаємодії в сучасному українському соціумі" (2018), "Роль мови в процесі формування культурної ідентичності" (2019), "Чинники формування культурної ідентичності русинів Угорської Русі в ХІХ ст."(2019), "Світоглядно-ідеологічні пріоритети сучасного суспільства: український та євроатлантичний контекст" (2019) та ін.

 Федір Ступак, доктор історичних наук, професор, професор кафедри філософії, біоетики та історії медицини Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця та історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 250 наукових і навчально-методичних праць. Основний напрям наукових досліджень – історія благодійності та соціальної допомоги. Автор розділу капітального видання з історії козацтва, яке удостоєно Національної премії імені Т. Шевченка (“Меценатство гетьманів та козацької старшини”, Україна – козацька держава, 2004). Підготував розділ до енциклопедичного видання із історії культури України. Підготував підручник з історії медицини, який вийшов декількома виданнями українською мовою ("Історія медицини", Вид.1-4., 2015-2020), а також іноземними мовами, в т. ч. англійською ("History of medicine", 2016).

Інна Тарченко, кандидат медичних наук, асистент кафедри внутрішньої медицини №3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Ініціаторка і співавторка цілої низки статтей про релігію, милосердя і благодійність; монографії “Милосердя та благодійність на теренах України: науково-практичне видання” (2020):

https://scholar.google.com.ua/citations?user=IFLCHWQAAAAJ&hl=uk

 

 

Наталія Тарченко, письменник, журналіст, автор, співавтор та редактор низки статтей про релігію, милосердя і благодійність, монографії “Милосердя та благодійність на теренах України: науково-практичне видання” (2020).

 

 

Віта Титаренко, доктор філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософії та історії релігії Відділення релігієзнавства Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Автор наукових праць, таких як “Харизматизм як постмодерне християнство” (2009), “Практика дискурс-аналізу в релігійних концепціях майбутнього” (2012), “Методологічні особливості релігієзнавчої експертизи як механізму регулювання відносин у суспільстві” (2013), “Религиоведческая экспертиза в механизме оптимизации государственно-конфессиональных отношений в правовом поле Украины” (2014), “Роль релігійного фактору у формуванні громадянського суспільства: український контекст” (2015), “Досвід і перспективи релігійних організацій в Україні: призма незалежності” (2016), “Від пророцтв у релігії до прогнозування в релігієзнавстві: історія, теорія, перспективи” (2017), “Релігієзнавча експертиза як складова управлінських рішень з питань мінімізації ризиків релігійних конфліктів” (2019) тощо.

Хедвіга Ткачова, доктор філософії, викладач кафедри релігієзнавства факультету гуманітарних наук Жилінського університету в Словаччині. Автор наукових праць, таких як “Sociálne posolstvo Ježiša Krista v evanjeliu podľa Lukáša” (2014), “Podoby koexistencie kresťanstva a islamu v pluralitnej západnej spoločnosti” (2014), “Médiá a náboženstvo v postmodernej kultúre” (2014), “Nové náboženské hnutia” (2016), “The Impact of the Media on Normative Attitudes:  A case Study on the Projection of Death on the Internet” (2017), “Náboženské hnutia osobného rozvoja a ich oslovenie publika v internetovom prostredí na Slovensku” (2018) тощо.

 

Баба Томоміші, доктор філософії з літератури, викладач Відкритого університету Японії. Автор наукових праць, таких як “The Encounter with the Other in Subjective Action – Through Fear and Trembling” (2002), “The Problem of reality of Truth in Kierkegaard” (2003), “The Question of “the Other” in Kierkegaard’s Thought” (2004), “The Problem of Doubt in Kierkegaard” (2005), “The Other and Time in Kierkegaard’s Thought” (2006), “The Problem of Paradox in Kierkegaard’s Thought” (2007), “The Logic of Death and Rebirth: Encounters with Kierkegaard’s Thought in Tanabe Philosophy” (2008), “Absurdity of Existence in Kierkegaard and Tanabe Hajime” (2014), “Kierkegaard’s Thought in Modern Japan” (2018) тощо.

Ірина Урбанаєва, доктор філософських наук, головний науковий співробітник відділу філософії, культурології та релігієзнавства Інституту монголознавства, буддології і тибетології Сибірського відділення Російської академії наук (Буддійська черниця Тензін Чойдрон). Автор та співавтор відомих наукових праць таких як “Основания этического знания и единая наука” (1988), “Шаманская философия бурят-монголов” (2000), “Дхарамсала и мир тибетской эмиграции” (2005), “Буддизм в общественно-политических процессах Бурятии и стран Центральной Азии” (2012), “Буддийская философия и медитация в компаративистском контексте (на основе индо-тибетских текстов и живой традиции тибетского буддизма)” (2014), “Становление тибетской и китайской махаяны: в контексте проблемы аутентичного буддизма” (2014), “Буддийская философия и практика: “постепенный” и/или “мгновенный” путь просветления” (2016), “Буддийская медитация и феноменологический метод: основания и смысл сравнения” (2018) тощо.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України; Віце-президент ГО “Українська асоціація релігієзнавців”. Автор відомих наукових праць, таких як: “Релігійна освіта в Україні” (2012), “Майдан і Церква: хроніка подій та експертна оцінка” (2014), “The History of the Scientific Study of Religion and Current State of Religious Studies in Ukraine” (2015), “Революція гідності як місце дії громадянської церкви” (2015), “Культура релігійного життя. Вибрані праці” (2016), “Протестантизм та його роль в утвердженні релігійного багатоманіття світу” (2017), “Украина в фокусе миграционных процессов ХХІ столетия” (2017), “Свобода релігії і Протестантизм: історичний і сучасний контекст” (2017), “Актуалізація сімейних цінностей в постсекулярну добу: виклики для Держави і Церкви” (2018), ““Православний атеїст” як специфічна форма релігійної ідентичності в сучасній Україні” (2018), “Міжконфесійний діалог в сучасній Україні: доцільність та ефективність його здійснення в умовах війни” (2018), “Гібридність сучасних форм релігійної ідентичності: українські виміри” (2018), "Православні Церкви України в новій релігійній і соціо-політичній реальності: небезпеки і виклики" (2019) тощо.

Отакар Антон Фунда, професор, доктор теології Карлового університету. О. А. Фунда вивчав раннє християнство протягом сорока років. У період з 1990 по 2010 рік він викладав філософію та релігієзнавство в Карловому університеті в Празі. Тепер він на пенсії і є запрошеним професором Університету Західної Богемії в Пльзені. Він є автором гіпотези "Мараната" та відомих наукових праць, таких як “T. G. Masaryk, sein philosophisches, religiöses und politisches Denken” (1978), “Křesťanství, jev lidských dějin a kultury” (1992), “Víra bez náboženství” (1994), “De profundís” (1997), “Znavená Evropa umírá” (2000), “Mezi vírou a racionalitou” (2003), “Ježíš a mýtus o Kristu” (2007), “Když se rákos chvěje nad hladinou” (2009), “Das Entstehen des christlichen Glaubens” (2012) тощо.

Далімір Хайко, доктор філософії, доктор наук, професор, факультет мистецтв, Університет Костянтина Філософа в Нітрі (Словаччина). Автор та співавтор відомих наукових праць, таких як “Človek v socialistickej spoločnosti” (1983), “Existencia v literatúre” (1996), “Filozofické návraty a vízie” (2001), “Globalizácia a kultúrna identita” (2005), “Úvod do indickej filozofie” (2008), “Vrúcnosť a čin (Kierkegaardovské meditácie)” (2012), “Existencia v kríze” (2016), “On Kierkegaard in Contemporary Indian Philosophical Thinking” (2018), “Literatúra ako existenciálna komunikácia” (2019) тощо. Докладніше: https://sk.wikipedia.org/wiki/Dalim%C3%ADr_Hajko

 

Олена Ходус, кандидат соціологічних наук, доктор філософських наук, доцент кафедри соціології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Автор наукових праць, таких як “Приватность как атрибутивная характеристика современного опыта субъектности: к постановке проблемы” (2013), “Интерпассивность как субъективный эффект современной медиакультуры: к постановке проблемы” (2014), “Аффективность как атрибут новой субъектности: онтологическая и гносеологическая реконфигурация” (2015), “Социокультурный анализ как методологическая стратегия концептуализации феномена приватности” (2016), “Позиция другого как необходимый момент конституирования приватного опыта бытия” (2017), “Феноменологія приватності: досвід соціально-філософського дослідження” (2018), ““Private Self” in the situation of the “disappearance” of the Other: the paradox of redundancy” (2019), “Колізії “Приватного Я” в умовах технокапіталізму” (2019) тощо.

Сергій Шевченко, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософії, біоетики та історії медицини Київського національного медичного університету імені О. О. Богомольця; науковий співробітник відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди Національної академії наук України. Автор наукових праць, таких як: “Цінності та постекзистенціалістське мислення” (2011, співавтор), “Автентичність людського буття у філософії екзистенціалізму” (2012), “The Phenomenon of belief in the philosophy of Søren Kierkegaard” (2013), “Екзистенціальна теологія (М. Уестпал, Дж. Маккуоррі) в постмодерну добу: до проблеми духовної реанімації західного суспільства” (2013), “Парадокс і екзистенціальний метод в інтерпретації Говарда Слейта” (2014), “С. К’єркеґор versus Е. Левінас в осмисленні Мерольда Вестфаля” (2015), “Екзистенціальна теологія: пролог до феномену постекзистенціалістського часу” (2016), “Християнська теологія та екзистенціалізм” (2016), “Екзистенціальна еклезіологія та екуменізм М. Вестфаля: до проблеми збереження ідентичності релігійної спільноти в умовах дихотомії “лібералізм – комунітаризм”" (2017), “Gadamerian Background of Merold Wesphal's Existential Hermeneutics of Religion” (2018), “Ревіталізація цінностей християнської культури в творчості Пауля Тілліха” (2018), “Existential Theology as a Phenomenon of the Postexistentialist Thinking” (2018), “Self-Identity through the Prism of Other in Merold Westphal’s existential Philosophy of Religion” (2019) тощо.

Ігор Шелудченко, аспірант кафедри філософії Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Працює над дисертаційним дослідженням “Онтологія наддетермінованого суб’єкту в неомарксистській та психоаналітичній філософії”. Автор наукових праць, таких як: “Нещасна свідомість як суб'єктивація базового протиріччя ідеологічної дійсності” (2016), “Критичний дискурс-аналіз образу Терсіта як першого трікстера в історії філософії” (2019), “Наддетермінація і гетероглоссія в американському постситуаціонізмі” (2020) тощо.

Оксана Шепетяк, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та політології Київського національного торговельно-економічного університету. Автор наукових праць, таких як: “Сучасний екуменізм і Східні не-ортодоксальні Церкви” (2019), “Національно-культурна ідентичність українця у вченні Івана Ортинського” (2019), “Вопрос как первый шаг познания” (2019), “Вірменське християнство: одна традиція і дві церкви” (2018), “Політичний чинник церковного розколу V-VI століть” (2018), “Восточные Католические Церкви ассирийской традиции: становление и современность” (2018), “Християнство Близького Сходу: сучасний стан та усталені міфи” (2018), “Богословські та історично-релігієзнавчі аспекти становлення Східних не-ортодоксальних Церков” (2017), “Актуальність вивчення східної християнської традиції” (2017), “Сиро-Яковитська і Коптська Церкви як виразники східного християнства" (2017) тощо.

Олег Шепетяк, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Київського університету імені Бориса Грінченка, лауреат Премії Президента України для молодих вчених (2015 рік). Автор близько 100 наукових та навчально-методичних праць, зокрема тритомної монографії "Історія релігій" (2019) та статей: “Юдаїзм: історія та сучасність” (2016), “Веди в контексті індуської релігійної літератури” (2017), “Гностичні секти і напрями в минулому і в сучасності” (2017), “Веданта – філософське обґрунтування індуської релігійної доктрини” (2017), “Новий злет святого Августина в епоху Ренесансу” (2017), “Священне писання юдаїзму” (2017), “Основні філософські проблеми раннього платонізму” (2018), “Історичні особливості поширення християнства серед готів і лангобардів” (2018), “Розвиток конфуціанської релігійної доктрини як основа світогляду народів Далекого Сходу” (2018), “Християнство франків: формування вектору європейської цивілізації” (2018), “Філософія релігії в українській та західній науці” (2019), “Платон і революція сучасної парадигми науки” (2019), “Становлення і розвиток ідеї верховенства права в умовах боротьби за інвеституру” (2019) тощо.

Микола Шкрібляк, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Автор наукових і навчально-методичних праць, таких як: “Біблієзнавство: навчально-методичний посібник” (2010), “Православно-католицький діалог другої половини ХVI – першої половини XVII століть: постаті та провідні тенденції” (2010), “Уніатизм і проблеми унійності в епоху Середньовіччя” (2012), “Митрополит Петро Могила і провідні тенденції “золотої доби” Київської митрополії: церковно-релігійний та національно-культурний контексти” (2013), “Hetman Bohdan Khmelnystky’s priorities of foreign policy and the Ukrainian Church in the first half of 17th century” (2013), “Берестейська церковна унія: специфіка укладення, партикулярний характер та амбівалентність рецепцій” (2014), “Inkorporacja Metropolii Kijowskiej do Patriarchatu Moskiewskiego” (2014), ““Церковний Переяслав” на тлі унійних колізій і політико-ідеологічних стратегій ранньомодерної України-Руси” (2015) тощо.